В мить, коли ти так просто пішов
У душі наче щось обірвалось.
Наше щастя мені лиш ввижалось,
І не стало нічого, немов...
Тільки в скронях, як музика, - кров.
Попід зоряним небом - пітьма,
І відчинена брама тобою.
То цей біль називав ти любов'ю?
Ох, дарма закохалась, дарма...
Цього трунку напившись сповна.
І, упавши на землю, як сніг,
Порятунку шукала у росах.
Розум вперто кричав мені: " досить! "
Він того зрозуміти не міг:
Я не чула ні серця, ні ніг...
Лиш світанок, як диво із див,
Обійняв ніжно-ніжно за плечі,
Мене вирвавши з лап порожнечі
"... Він даремно тебе відпустив.
Ти любила, а він не любив.
Ти любила,
а він
НЕ ЛЮБИВ."
11.02.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2017
автор: Богданочка