І знову, мов у дні створіння,
Блакить замріяно зітха,
Немов немає збайдужіння,
Неначе серце без гріха.
І марно вже бажати слави:
В мовчанні вранішніх полів
Вдихаю непорочні трави...
Минулих днів, прийдешніх днів
Не знайдемо красу первісну.
Даремні муки сподівань.
Щасливий я, — коли не мислю,
Коли не в вихорі бажань!
МОВОЮ ОРИГІНАЛУ:
И вновь, как в первый день созданья,
Лазурь небесная тиха,
Как будто в мире нет страданья,
Как будто в сердце нет греха.
Не надо мне любви и славы:
В молчаньи утренних полей
Дышу, как дышат эти травы...
Ни прошлых, ни грядущих дней
Я не хочу пытать и числить.
Я только чувствую опять,
Какое счастие – не мыслить,
Какая нега – не желать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717548
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2017
автор: Віктор Чернявський