Страшніше розкохання - збайдужіти.
Не думати про нього, не молитись.
Від хвилювання не збожеволіти.
Чи він щасливий. А чи може спитись.
Таке життя? Колись ти всі століття
Хотів зі мною в Всесвіті прожити.
Та розкохання викине лахміття,
Щоби у сукні гарній одружитись.
Латаю душу нитками із болі,
І буде шви знімати час як лікар.
І поливаю розчином із солі,
І дошиваю із цілющих літер.
Стояли дні на варті розкохання,
Приходить вечір виспатись у ночі.
Збирає у мішечок він страждання.
А я... А я... Забула твої очі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2017
автор: Відочка Вансель