Сумую так, мої привітні,
Не кам’яні - якісь магнітні.
Не відпускаєте від себе,
Тулюсь до скал, до ваших ребер.
Впиваюсь дуба ароматом -
Стоять синки із зрілим татом.
І хмари мчать, немов вагони,
А сосни – в небо, як корони.
На ноті птах своїй тривожній -
Пішов самотній подорожній.
За ним слідом - вузька стежина -
Там, де подільська верховина.
Ця первозданність Товтрів дивна,
Така душевна і безслівна.
П’янить духмяний запах квітів,
Враз забуваєш все на світі.
Тут інший вимір, стрілки – струнко.
Про що кричиш з-за гір віщунко?
Надійний захист в мене – гори,
За ними – всі мої мінори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717267
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.02.2017
автор: Шостацька Людмила