Спливає час, стаю йому на п’яти,
Та він лише прискорює свій біг,
Лиш намагаюсь вперто здоганяти,
А миті тануть, мов торішній сніг.
Старезний світ таких як я - вже бачив,
Він так втомився від усіх облич
І кожен щось в цім світі таки значив:
Хтось - горобець, а може хтось - павич.
Скриплять суглоби, скаменів хребет,
Він вже не той, а нас ще грішних носить
І ще те саме небо голубе,
Такі ж самі всі кришталеві роси.
Лиш ми не ті, якісь йому чужі,
Все нам не так і завжди чогось мало,
Багаті й бідні – на одній межі,
Біда на всіх одне гострила жало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717261
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.02.2017
автор: Шостацька Людмила