[i]Спасибі за натхнення Оленці Жежук
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717108
Небо
Втомилося небо. Самотньо в зажурі повисло.
Уже не глибоке - безмежність упала в сніги.
Спускалось донизу, по білому білим… Навмисно?
І ріки німіли й таємно мовчали боги.
І тисячі рук піднялись, щоб утримати небо,
І били на сполох, й кували стовпи ковалі…
А я терла руки холодні й просила: «Не треба!
Воно ж пригорнутись хотіло давно до землі…»
О. Жежук[/i]
[youtube]https://youtu.be/xr9ZqexSk5o[/youtube]
[i][b]А сонце кричало до неба:
"Зостанься! Куди ти?
І як мені бути без си́няви твоїх очей? -
та блідло, проміння у хмари ховаючи,
- Діти ж!"
І меркло, огорнене в смуток зчорнілих ночей.
Боги лиш дивилися, жалем та сумом повиті.
Замовкли пісні. Полетіли у ніч солов'ї.
Молилися зорі, а небо спускалось щомиті.
Земля промовляла до нього молитви свої...[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2017
автор: Фея Світла