Він невловимий. Протікає між пальці як час. Його не спинити. Звична річ. Та й навіщо?
Він дражливо залізає в усі щілини, наповнює шпарки і діри, не залишає доступу повітря.
Такий легкий. І важкий мов каменюка.
Але. Все ж мертвий. Заліплює очі мов марево, Приховує за собою овид. Заважає і дратує.
Все це пісок. Все, що можна сказати про нього.
Та тільки, доки хтось не покаже диво. І пісок під руками оживе. Перетвориться в картини, обриси, контури. Рух наповнить малі часточки. Руки змусять їх влягтися в малюнок.
Ще кілька рухів і справжня анімація розгорнеться перед очима. Оживе розповідь, оживе слово, пісок зграє на світлі новими барвами.
Хіба таке можливо?
Виявляється так. Пісок протікає між пальці. Та залишається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2017
автор: Траяна