Рожевим м’яким, з легким присмаком ночі,
твій обрій смакує під залишки «Отче…»
Можливий світанок – не скоєний злочин.
О… скільки нас є тут, до ранків охочих.
А ти вся така…
вся – жіночна занадто.
І чхаєш на все: на кордони, на варти,
на те, що відносно когось кожний п’ятий
так само на тебе готовий начхати.
А ти (від вершин, де рубають смереки –
до вибухів, що не минають лелеку)
запродана з нами від снігу до спеки.
Вся…
по сантиметру…
від неба – до пекла.
А ти…
ти – звичайна…
звичайно, не вирій.
Колись, поховавши і нас, і зневіру,
дощами змиваючи кров, будеш щиро
чекати лелек, зголоднілих до миру…
…колись…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716940
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.02.2017
автор: Циганова Наталія