Ті двоє линули над світом
немов птахи, немов птахи…
А десь внизу гуляли діти
і кривулялися дахи.
Хтось просо товк у темній ступі,
а ще хтось лагодив рояль -
вони ж трималися за руки
і так летіли в світлу даль.
Хтось вірив у перестороги,
що ніби люди не злетять,
що лиш землею ходять ноги
(ще й досі це кругом твердять!)...
А їм все байдуже, бо нині
вони звільнились від оков...
Хоч, ніби, й люди, і безкрилі -
їх в небо підняла любов.
Вона зцілила й освятила
їх грішні і земні тіла,
вона дала серцям їх крила,
вона ж до зір їх підняла
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2017
автор: Уляна Стринжа