ЗАГУБИЛАСЬ ДОЛЯ В СНІГОВИХ ЗАМЕТАХ

ЗАГУБИЛАСЬ  ДОЛЯ  В  СНІГОВИХ  ЗАМЕТАХ  

Білосніжним  пухом  замело  дорогу,  
Пара  лебедина  піднялась  увись.  
В  затишній  хатині  тихо  на  підлогу  
Материнські  сльози  раптом  пролились.  
Звісточкою  з  фронту  стала  телеграма,  
Там  її  синочок  боронив  свій  край,  
Прочитавши,  раптом  посивіла  мама,  
Прошептала  тихо:  ”Хоч  не  помирай  .  .  .”  
У  бою  на  Сході  ранило  хлопчину,  
Впав  на  біле  поле  молодий  юнак.  
Матінкою  вишиту  білу  сорочину,  
Ніби  оберіг  свій,  стиснув  у  кулак.  
Через  біль  у  грудях  він  заплющив  очі.  
Перед  ним  картина  пропливла,  як  сон:  
Як  він  під  зірками  задивлявсь  щоночі  
У  кохані  очі,  сині  -  ніби  льон.  
Крізь  нестерпний  біль  він  хотів  додому,  
Де  у  білих  сукнях  зустрічає  сад,  
Тільки  не  судилось  хлопцю  молодому  
Ще  живим  вернутися  до  батьків  назад  .  .  .  
Загубилась  доля  в  снігових  заметах.  
Вже  юнак  із  неба  дивиться  в  вікно,  
Де  у  ніч  морозну  квіти,  як  в  букетах,  
Він  на  склі  для  рідних  пише,  як  панно.  
Білосніжним  пухом  замело  дорогу,  
Пара  лебедина  піднялась  увись.  
В  затишній  хатині  тихо  на  підлогу  
Материнські  сльози  раптом  пролились.  

03.12.2016р.  Павло  Мельник

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716690
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2017
автор: Мельник Паша