Хоч би натяк маленький з весни,
Хоч маленьку б від неї пігулку...
Я чекаю її в свої сни,
Так душа десь шукає притулку.
Як втомили зими вернісажі!
Це - безбарв’я в вікні і на серці,
Ці завмерлі холодні пейзажі,
Крижані хризантеми в люстерці.
Так радію: упав промінець
І сховався швиденько у душу,
Може, це - він весни посланець,
Може кригу нарешті вже зрушить?
Ця зима - надзвичайно зимова,
Наламала вона всюди дров,
Не виходить в нас з нею розмова,
Жодних шансів нема на любов.
Сподіваюсь: весна таки буде!
Увірветься ходою стрімкою,
Веселково дихне на всі груди,
Доторкнеться надії щокою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716563
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2017
автор: Шостацька Людмила