[i][b] [color="#b31919"] Визвав парторг: пора в Партію...
Рекомендація буде... Треба рости...
-Та я вже й сам думав...І не раз...
Але душею чую,- не дозрів ще...
Хитро дивиться на мене...Усмішка...
-Не дозрів, кажеш?...Іди, дозрівай...
Що було далі,- скаже мій твір...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#0a4a4a"]Письмовий стіл виспівує рулади
Усім своїм розхитаним нутром.
Слабіють ніжки, розповзлись шухляди,
Та він живий ще, як і ,,Будхімпром".
Усе життя служив він інженеру
Та лікті тер йому із року в рік.
Людині ж стіл був схожий на галеру,
Де раб прикутий втратив часу лік.
Плив рік за роком...Не знавав достатку,-
Хтось вниз котився, хтось ішов туди,
Де стіл був вищий на якусь десятку,
Чи дві,- не знав лиш я тої ходи...
А все тому, що був без партбілета,-
Бо душу б муляв той квиток мені,-
Коли наблизилась парткомівська комета-
Її тяжінню твердо мовив-,,Ні".
Таке й тепер відношення до партій...
[/color][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716223
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.02.2017
автор: Янош Бусел