Чи думав хто, а чи гадав,
Що в дім наш знов прийде війна?
Що нас тоді(!) іще продав
За мідний гріш й ковток вина
Сусід наш – той, що поруч жив
І нас привчав чинити зло!
Бо смачно їв та буйно пив,
А те вино й до нас текло…
А ми, смакуючи його,
П’яніли швидко, та й собі
Привчались красти, одного
Не зрозумівши далебі,
Що так грабуємо себе
Й своїх дітей, батьків, дідів.
А те розбещене цабе
Не пожаліє навіть вдів.
І все вкраде своїм багром,
Аби лиш пельку натовкти
У тебе вкраденим добром,
Та й примовляти: «Ми ж - брати!»…
Не знали ми, що йшла війна,
Що він вбиває нашу честь
І совість нашу із вапна
Кидає в сажу, чортів тесть.
Тому й пішли до нього в «храм»
Московські слухати псалми,
Покірно стелячи попам
Свої хрещені килими.
Війна іде у нас в серцях,
Та ми ховаємось від ню,
Бо боїмось забити цвях
В ребро троянському коню,
Щоби ворожий легіон
В країні не хазяйнував,
І свій кривавий полігон -
У себе вдома розіграв.
04.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716186
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2017
автор: ПВО