У променях сонця лежить край далекий
і марить стежками той світ
За крилами ночі танцюють тіні
і все, що не зряче - те спить
Там зранені землі і лагідні трави
гукають до себе в полон
Там дзеркало часу ховає щасливих
у п'яний хмільний туман
Я слухаю Місяць, його дзвінке сяйво
мене забирає у казку
Такі ніжні барви, його таємниці
у серці народжують ласку
Розтане у ночі, порушиться вітром
і душу мою заспокоїть
Я хочу поринути у теплі хвилі
небесної річки живої...
Злетіти у небо і там залишитись,
пролитись дощем над безоднею
І сонячною росою напитись
прозорою і холодною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716086
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.02.2017
автор: Валентина Царенко