З квітучих незабутніх літ
я гарного колись мав друга.
Я донедавна так і думав,
тепер – він хижий інвалід.
Він гарно жити має хист.
Хизується попутнім вітром.
Не звик він праведно говіти.
Колишній друг – сепаратист.
А називався й дорогим…
Я втратив не одного друга…
Над Україною – наруга!
Тепер ми, звісно ж, – вороги.
Одна Вітчизна в нас була.
В одній ми армії служили.
Занадто ніби ж не тужили.
Вже дещо знали про Гулаг.
Тоді ще ми й не утяли
щось толком про голодомори.
Одні були моря і гори.
Тепер – щось врешті пойняли.
Коли ще був «Народний рух»,
колишній друг, бувало, й гейкав
та заливався соловейком.
Тепер, – навмисно все забув.
В збіговиську всіляких банд
він зрадив Матір-Україну.
Донбас, Лугань – тепер – руїни.
Там окопався окупант.
Там гинуть люди кожен день.
Переговорний стіл – параша.
Домовились – «рошен» і «раша».
Іуд Господня кара жде.
Перевертень колишній друг.
Отам права він може гнути
«бандерівцем і майданутим».
В собі гартує «русскій» дух.
Давненько оселився там,
де кермували скрізь васали.
Бувало, про таких казали:
«Подався жити в Зекестан».
І ким тепер друг давній став?
Воює і живе, не тужить,
бо Путлєру-катюзі служить –
будує вперто «Бандустан».
Тепер – на службі в сатани
він має «бабки» за роботу.
Хати громить, будує доти…
Звик до гібридної війни.
Із ним тусуються братки
і проімперські офіцери.
Яка мета його кінцева?
Дайош країну «Навпаки»!
Зверталися ж люб’язно – «брат».
І серце калатає в тузі…
Найбільше стережися… друзів.
Тепер триває зрад парад.
Вже добре видно хто є хто.
Кому й за що життя набридло.
Чи виродки, чи то гідриди?..
Від гніву плавиться й бетон.
Кому і чим я завинив?..
Колишній друг – сепаратюга.
Виходить, що не мав я друга,
бо не було б тоді війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716026
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.02.2017
автор: Олександр ПЕЧОРА