[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NVZRSTVnni8
[/youtube]
Ну хто придумав ці перони,
Де проливають стільки сліз?
Куди спішать весь час вагони?
Вслухаємсь ми у стук коліс.
Когось чекаєм з нетерпінням,
Та час працює не на нас.
Лише надія є спасінням..
Одна хвилина - ніби час.
Обійми, квіти, сміх і сльози.
(Хіба це словом передать?)
Не віднесеш це все до прози.
Є й в мене дещо пригадать...
Були і в мене хвилювання,
Цілунки, квіти, стис руки.
Та ця історія вже давня.
Пройшли, промчалися роки.
Та довго буду пам"ятати...
Засохли ті давно квітки.
В уяві будуть розцвітати...
У сні повернуться роки...
Хіба вирішує все доля:
Дарує радість, чи печаль?
Невже, підвладні ми цій волі?
Тож бездіяльні ми, на жаль..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2017
автор: Н-А-Д-І-Я