Знов небо посивіле від смертей,
Дощі не плачуть- сліз уже забракло,
Скінчився відлік днів, як і ночей,
Ось тут, ось так...життя заклякло.
У тиші, Боже, вічного раю,
Відкриті Твої брами благодаті,
Один за одним так тихенько йдуть,
Твої сини, УкрАїно,- солдати.
І ти, зомлівша болем, в сивині,
Розхристана в пекучім вічнім горі:
Вже наяву, а не в глибокім сні
Хрести стоять, мов кораблі на морі.
Моя, розбита горем, Україно,
Моя, в війні знедолена, земля,
Моя, розрита ворогом, могило,
Пекучий біль мій,- Матінко моя.
(с) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715711
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.02.2017
автор: Леся Утриско