Чи буде так, щоб сонце світило не мені
Чи буде так, що крига не зійде навесні
Не потече водою, туманом не злетить
І вилиняє неба блакить
Ніколи тепла хвиля не вмиє босих ніг
Застигне у падінні пухнастий білий сніг
У вирі зникне риба, у небі нишкне птах
Але сльози не буде в очах
Людині необачній, о світе мій, пробач
Я зовсім не невдячний, я вірний твій тлумач
Тебе я ніс на серці, тобі співав пісень
Але колись він прийде, той день
Коли самотня зірка закотиться на стріх
Загубиться і стихне відлуння дум старих
Тоді не я у червні збиратиму черешні
І солов'ї співатимуть прийдешнім
Для них і сонце буде, і зоряні вогні
І риба ворухнеться в зеленій глибині
І буде все так само - і любощі, і мед
Твій час, моя дитино, вперед
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715622
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.02.2017
автор: Лісник