Вже протирає оченята сонька.
І простягає милі рученята.
О зараз буде вона в мене грати.
Моє малятко, мила моя донька.
Хоч щойно повернувся я додому,
Давай барана і давай скакати,
Забуде, чи ти хочеш запитати.
Та й сам я, власне, вже забув про втому.
Сором'язливо очі так ховає,
Коли її про щось я запитаю,
Я знаю, більшого немає раю,
Коли вона за шию обіймає.
Це - щастя, сто відсотків, ні, всі двісті.
Її обняти. На руках тримати
І щиро вірити - вона для тата
Завзди тримає в серці трішки місця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2017
автор: Сергій Рівненський.