Я бачу сни, я їх торкаюсь
Вони приходять наяву
Я зазираю в них й вагаюсь
Мовчу і втоптую траву.
Вагаючись всіх проклинаю
Кидаю в стіни сміття-бруд
Дивлюсь вперед та пам’ятаю
Що мить моя – секундний блуд
Ось так живу, точніше скнію
Дні пожирає мої час
Живу проте не розумію
Навіщо даний мені шанс
Кому я вигідний? Для чого?
За ким кінчається мій шлях?
Чому дорогу зву я Богом?
І хто заб’є останній цвях?
Хтось понесе, землею сипле
Ввіпхнуть хреста!Якщо ввіпхнуть?!
А дощ пройде, і сніг засипле
І хто був я – це вже не суть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715597
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.01.2017
автор: Сама НЕсвоя