* * *

Я  вирішила:  люблю  звичайні  квіти,
Такі  щоб  польові  чи  лісові.
Для  чого  ті  троянди  вкрай  тендітні?
Вони  для  панночок,  а  я  кріпацька  свита.
Я  правнук  козаків  або  селянка,
В  мені  жевріє  Кармелюка  сум.
Про  Довбуша  нехай  не  знала  змалку,
Але  прозрінь  вже  не  забути  ввік.
Я  вірю,  що  думки  у  серці  стигнуть,
Вони  гули,  а  потім  трохи  стихли.
Але  читала,  я  шукала  раду
І  кажуть,  що  багаття  не  згасає.
Воно  злегка  буває  потьмяніє,
А  часом  зовсім  трішечки  жевріє,
Та  це  не  привід  гаснути  навік,
Це  значить  все  іще  зумію.
Поллється  пісня,  наче  шум  струмка.
Полине  спів  ,  мов  він  жива  ріка.
І  вже  навіки  полюблю  долину,
Яка  так  щиро  зветься  Україна.
В  історії  вона  така  єдина.
Історія  вклоняється  країнам,
А  Україна  все  шукала  долю,
Вона  тонула  часто  і  безбожно,
Та  потім  знову  виринала  славно  –
Вона  легка,  хоча  і  безталанна.

Серед  лісів,  у  горах  і  долинах
Цвіте  свобода  чиста  в  полонинах.
Цей  свіжий  подих  огортає  стан  –
Це  України  присвячено  синам.
Великі  символи:  верба  й  калина,
І  вишитий  рушник  із  теплим  хлібом.
Пісні  народні,  перекази,  легенди
Чарують  словом  щирим  душі  предків.
Жахає  кров,  що  змішана  із  потом,
З  слізьми  вона  цвіте  дзвінким  потоком,
Але  не  стихне,  бо  вона  свята.

Сади  вишневі,  крашанки,  горілка  –
Усе  народу  видається  рідним,
А  сам  народ  давно  собі  чужий…
Його  сльоза  шкодує  не  за  волю,
Він  не  шукає  собі  кращу  долю.
Він  вже  украй  затих,  змарнів,
А  так  давно  отут  нема  царів.
Немає  управителів-кацапів,
Які  кричать  і  смердом  називають,
А  люди  дикі,  люди  все  гидкі.

Народ  ще  ніби  й  дужа  сила,
Але  іде  не  знаючи  куди:
За  чортом  чи  за  Богом  у  могилу.
Усе  марніє,  усе  стихає  смирно.
Політика  спішить  кудись  вперед,
Шукає  кращого  в  чужих  діяннях,
Та  нам  воно  для  чого,  ми  встигаєм
Посіяти  своє  і  стати  на  коліна,
Мов  підлабузники  серед  пустих  садів.
Сумують  люди  часом  між  собою,
Жаліють  вони  світ  у  себе  вдома,
Але  нічого  вже  не  пробують  змінить.
(7.12.2008  року)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715572
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 31.01.2017
автор: Вікторія Левківська