Не спить вітер,
Дніпро будить,
Виє, завиває.
Та й - до неба, до зірок,
Хвилі підіймає.
На ту бурю звіддаля,
Глядить місяченько.
Бачить: чайка серед хвиль
Летить височенько!
Летить, наче із минулого.
Берега шукає.
Свою долю, своє серце
У рідному краї.
А у Пеклі чорт регоче,
Крутить Вили кляті..
І вже світло не горить
У далекій хаті
Чорт бо хоче проковтнуть чайку…
Ще й питає, у козацької душі:
-Чом не йдеш до Раю?
Бо мій рай де тая хата
Та ота калина.-
Мовить йому козаченько,
Чайка в вирі гине.
Та козак не пропаде
Правда не загине.
З Дніпра воля розіллється
Та й на Україну!
Т. W . 31.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2017
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)