Краса нічного неба вабила мене...
Місяць із-за хмар сміявся вдалині...
Шепотіли зорі у сумнівах і тривозі темноти.
На біду чи щастя, я незнаю.
Я писала знов і знов рядки.
Вкрило все вуаллю, все забулось...
Та приходила печаль в думки щоразу!
Гризло мучило кололо знову!
Не виходить ті думки змінить!..
Вони руйнують й розбивають навкруги усе!
Забирають, ранять і болять..
Знову заспіваю пісню тиху..
Хоч вона, на мить, загоїть рану.
Ось висить німа ікона у кутку..
І нині я помолюсь тихенько..
Витру сльози й знову буду сильна.
Тепер нічого не боюсь!
Лиш молитва й пісня рятували,
А коли сили зовсім покидали...
Я писала ці рядки.
Вони чомусь правдивими були..
Не спиться, вже третя ночі знову
Відчуваю щось не те..
Я встану і тихенько помолюся.
Допоможе, добре знаю це...
Але в думках своїх я потопаю..
Та в зоряній пітьмі згасаю..
І все ж... все ж я засинаю...
31.01.2017 БІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2017
автор: Ірина Блаженчук