Жінки осінні. В них дозрілі долі…
Туману у очах давно нема.
Вони боролись за життя і волю,
Вже в позолоті осені сурма.
Пригляньтеся – вони старі і юні,
Вже перший іній просіддю проліг.
Ще мами є, а інші вже бабуні,
Та господині – дому оберіг.
Жагучі чоловічки мають літо,
Проміння плечі ще не обпекло.
Скільки дощів у осені пролито,
Ніколи влітку цього не було.
«Курли» лелечі відлетіли в вирій,
Але весною так душа болить…
І їй, голубці, трішки-трішки сивій,
Неначе влітку, мріється любить.
На рік напитись літнього цілунку,
Щоб роси впали знову на косу.
І те кохання вищого ґатунку,
З трави струсило ранішню росу.
Лелеча осінь в вирій відлітає,
Жінки їх проводжають, як літа…
Хоч жінка сива, та вона кохає,
Осіння жінка на землі – свята!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715221
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.01.2017
автор: Віталій Назарук