А біль не спить і сльози не вщухають,
На твоїм тілі знов ростуть хрести,--
У твоє лоно йдуть герої спати...
Святая земле, скільки ще нести ?
А що ж та мати , та нещасна мати ?
Воліє вмерти з сином заодно,--
Віками буде плакати й не знати :
Чому ? Для чого ? І за що ?
Ті сльози, кров і біль людський , і рани...
За все, вам--вбивці, воздадуть,--
В коліні сьомім вам не буде шани,
І в світі тім страшний звершиться суд.
Слова встрягають в розпачі і болю,
У всій Вселенній слів тих не знайти,
Щоб втішити батьківську сиву скроню,
Простіть! Благаємо, батьки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715169
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.01.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова