Лови своє щастя, бо завтра не буде нас,
У вирі чужому погубимо крила і кроки.
Усе, що красиве, на жаль, не завжди Парнас,
Лиш небо високе.
Між весен і вишень вляглись молоді сніги,
Півсвіту біліє, а пів – поза межами, пустка.
В далекому завтра несніжні стежки, борги,
Прозріння негусто.
Десь яв і омана, смереки одна в одну,
І жалить безжально сліпе відчуття заметілі.
На сонячній арфі застиглу торкне струну
Вітер, весь білий.
І день розпочнеться початком… тік-так, тік-так…
Хвилини – хвилинні, а миті – миттєві…жаско.
Охочий до лісу бездомний, чудний жебрак
Грітиме пташку…
У кожного нині по зірці, свій хист, мов хрест.
Так дивно вдихати безмежжя на повні груди!
Лови своє щастя, бо нині ти тут увесь,
Колись не буде…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715038
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.01.2017
автор: Леся Shmigelska