Зоря усміхається в небі...
І, сумно мені, аж – до болю!
Та думаю, все ж, що не треба
Тримати образу на Долю.
Десь там, в далині недосяжній,
Куди не доник ще наш галас,
Побачиш, як зірка погасне,-
Життя, знай, чиєсь обірвалось...
Крізь сльози на зорі дивлюся,
Немає від чого радіти...
Прошу кожен день, і молюся,
Дай, Боже, нам – многая літа!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714945
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2017
автор: Андрій Бабич