- А скільки у тебе мам?
- Со? - здивовано глипнувши з-під панамки, відповіла 3-річна Соня.
- Я питаю, скільки у тебе мам. Аж дві? - настирливо перепитав хлопчик у сірій, надто легкій, як для початку жовтня, курточці.
- Мама Оля. Мою маму звати Оля. А тата - Луслан, - швидко і нерозбірливо пролепетало дівча.
- А іншу маму як звати, цю, що на лавочці біля мами Олі?
- То не мама, то Натаса. Вона купує мені соколадки, кіндели і глається зі мною, коли мама на лоботі, а бабуся Свєта йде на базал. А ти хто?
- А якщо Наташа тобі не мама, то може вона моя мама? - продовжував своє хлопчик.
- Натаса ніція мама. Натаса плосто глається з мамою. Мама казе, со Натаса така се молода заміз ходити, а я взе хоцю заміз, але завтла я іду в садік.
- Я - Таррррас, - впевнено, задерши носа, відрекомендував себе новій знайомій.
- Талллас?
- Тарас, - кажу. - Тарас я. Мені вже майже 6 ррроків і скоро в мене буде мама. Я сам іі знайду, от побачиш. От Вадіма мама знайшла, а моя напевно загубилася, шукає мене, шукає, то я і пішов ій помагати, сам іі знайду.
- Ого! А цого ти маму загубив?
- Я не губив! Я не хотів губитися! Тетяна Василівна казала, що всі наші мами просто зайняті трошки і живуть далеко. Деякі навіть живуть на небі, уявляєш?
- А я літала на небі! Так було стласно, але ми були на молі, і мама купила мені клуг, і я плавала. А се в мене є песик Дзесіка. Вона не кусається, але тато повіз іі злобити укольцік, соби вона була здолова.
- Один, два, тррри, чотири, пять, шість, вісім... - Тарас вже не слухав розповіді набридливоі Соні.
- Со ти лахуєш?
- Тихо! Один, два, тррри, чотири, пять, шість, сім?
-Так, сім, ісімдевятьдесять! Я взе вмію лахувати до десять! А се в мене є плансет і я дивлюсь свинку Пепу.
- Пепу? Не заважай. Я рахую, - хлопчик задумано проводив поглядом від входу до дитячого майданчика і навколо.
- Ну со лахуєш? Со?
- Мам рахую! Не заважай!
- Дулак ти. Я тобі не показу Дзесіку! - дівчинка підняла із землі рожеве відерце, зібрала лопатку і ляльку і побігла до лавочки, де склавши губи дві подруги викладали в інстаграм фото нового манікюру.
- Ще раз. Один, два, тррри, чотири, пять, шість, сім, вісім, девять, десять, одинадцять. Одинадцять мам. Хм, одинадцять мам. - Тарас кілька разів, повільно, аби не помилитися, перерахував усіх жінок, що сиділи на лавочках, штовхали туди-сюди кольорові каляски, говорили по телефону і піднімали з піска малюків, обтрясаючи забруднені комбінезони. - Тепер діти. Один, два, тррри, чотири, пять, шість, сім, вісім, девять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять... - пальці вже доводилось загинати по другому колу і сльози самі підступали до очей. Тарас знав, що плакати не можна, плачуть лише слабкі, а мами слабких не забирають. Але тут мам було лише одинадцять, а дітей навіть більше, аніж тринадцять, він знав, що далі можна не рахувати. Мам не вистачає. Йому знову не вистачає мами.
- Тарас! Тарас! Сікорський! Господи, дитино, мене завідуюча за шиворот викине, якщо ти ще раз перелізеш цей паркан, - до нього підбігла молода вихователька дитячого дому "Барвінок", що був зовсім поряд із парком біля новобудови, з якоі часто виходили на свіже повітря мами з малюками. - Тарасику, ну чого ти? Чого ти плачеш? Зараз у нас буде підвечірок, а там кожному дадуть йогурт і сирник. Ти ж любиш сирнички, правда? Ну ходімо, не мовчи. Зараз будемо гратися, а завтра всі дивитимемось мультик у великому залі, добре? - молода практиканка нещодавно влаштовувалась на роботу в дитячий будинок і всіма силами намагалася знайти підхід до малюків, яким бракувало батьківськоі любові і хотіла зробити іхнє життя таким, на яке заслуговують усі діти. - Ну давай ручку, ти ж дорослий хлопчик.
- Мені не вистачило зовсім трошки.
- Чого, хороший мій? Чого не вистачило?- вихователька намагалася без кінця говорити, аби швиденько перебігти до головного входу дитбудинку, доки завідуюча не помітила відсутність обох порушників.- Чого не вистачило? - вона глянула в занадто глибокі і сумні очі шестирічного хлопчика, яких так старалась уникати, аби не краяти серце.
- Мами. Мені знову не вистачило мами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2017
автор: Mary Anna