Перш за все, відчини мені двері та вимкни світильник,
А тоді запроси приєднатись до свого вікна.
Холод змелює кості, нервово обтріпавши тіло,
Але я не повірив, що в тебе не буде кіна.
Ми лиш бачили, як повз будинок проходили люди,
Проїжджали машини, летіли сніги в нікуди.
На стільцях застигали чаї, щойно спечений штрудель,
А ми досі дивились, як швидко минають вони.
І в ту ніч розумів, що на це не дивитимусь вічно,
Адже нас обтинав і обмежував неспинний час.
Більше, ніж ті шість тисяч. Спинись. Скажу пошепки тричі,
Щоб ми трохи розслабились. Холод. Годинник. Контраст.
XXVIII.I.MMXVII
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714858
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.01.2017
автор: Systematic Age