Той клаптик чистого, яскравого неба,
Яке застилають хмари з далеких країв
Птахом свої крила розстеляє
І його пір’я спадає в білу, морозяну ніч.
І, назавжди, рідна батьківська домівка зітхає
Видихає тепло через старий димохід
І на самому вершечку горбка зустрічає
Простотою, здавалось, своїх суворих стін.
Звідси, наче, на долоні, луг, розпростершись лягає,
Там далеко тече річка Стир
І багатоповерхівками місто встеляє
Широкий, плавний небосхил.
Тут розлогі, мовчазні дерева мене пам’ятають
Пам’ятає земля доторк моїх босих ніг
І збуджена собака, кидаючись на огорожу, лає
І пам’ятає, як я, ще малим куйовдив їй шерсть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2017
автор: Сильчук Назар