Стояла мати в сум"ятті
Над могилою свого сина,
Вже не плакала більше,-ні...
Більш не голосила.
Тут стоятиме вже до кінця,
Як камінна, тверда статуя,
А по тім скажуть люди і час:
Вічна пам"ять її... Алилуя !
А тепер щось бурмоче під ніс,--
Бідна жінка за мить постаріла,
Одна мить... і життя під укіс...
Вже блаженна... чогось не вгледіла.
Розкажіть їй, іуди страшні,
Про ваш бізнес, про космос... ідеї.-
Чи одна вами плаче вдова, сирота...
Прийде суд у страшну Іудею.
Стоїть та мати в сум"ятті
Собі бурмоче : люляй, сину...
Немає в світі більш біди,
Як мати в гріб кладе дитину
Немає в світі сліз таких,
Щоби назад вернули сина,--
Найтяжчий гріх, з усіх тяжких...
На вас , мужІ, страшна провина...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714619
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.01.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова