Десь стиха падали зірки –
Чиїсь обвалювались долі.
І розбігалися стежки
На нашім непривітнім полі.
І розліталися сини,
Котрим би поле те зціляти.
Палили в відчаї мости,
Щоб вже ніколи не вертати.
О поле, скільки дум і снів,
Надій і праці ти ввібрало!
Чому ж відштовхуєш синів
Від життєдайного орала?
Не колоситися хлібам,
І захирієш ти поволі.
Бо наділило, поле, нам
Покручені стежки недолі.
1994
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714506
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.01.2017
автор: Юрій Прозрівший