У тій пустелі перехрещено шляхи...
Ідем, благословляємо верблюдів
В нічнім прозорім небі , мов цвяхи
Розсипані зірки, а в караванах - люди…
І зосередженість ввійшла в свідомість,
І витривалість – це не просто гра -
Оманлива пустелі нерухомість
Прийшов кінець припущенням…пора
Давно розвінчані кумири паперові
Нарешті виступає істина , натомість
Не всі дійшли , не всі напоготові...
Оазис де? Тут – небезпека й невідомість...
Лише, щоб далі йти – рідкий перепочинок,
Вологу та снагу ми бережем уперто,
Майнули міражі принадливих картинок
І кожен в самоті– напружено й відверто
Я відчуваю – майже всі кудись дійдемо,
Та кожен з нас своє відкриє джерело,
Бо хочеться , щоб в розуму пустелях
Як тих зірок – садів прекрасних зацвіло...
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714115
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2017
автор: Zinthenko Olena