Моя планета зветься не землею.
Моя планета в мене в голові.
Так часто я блукаю нею,
Зупиняю стрілки часові.
Вона до космосу так близько,
Ти лиш руку простягни.
Дістанеш неба. Воно низько.
Нижче, чим землі лани.
Я для планети випадковість,
Що лиш мріями живе.
Вона для мене гордість й совість
Що по венах все пливе.
Тут я залишаюся собою,
Тим, кого ніхто не знав.
Тут журба спливає за водою,
Зникає, ніби хтось її украв.
Мене усі тут розуміють,
Лише тому, що я одна.
Інші жити тут не вміють,
Тут завжди цвіте весна.
Тут в щастя значення інакше,
Воно являється у сні.
НЕ вийде зрозуміти м’якше,
Планета лиш привиділась мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714107
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2017
автор: Просто Дана