Як тільки порожнеча підступає,
Відкриє непривітно свого рота -
Негайно я в букет думки збираю,
Ховаю до любимого блокнота.
В веселці розчинились кольори -
Палітри невеселого сюжета,
Я сонцем наповняю вечори,
Іду шляхом невтомного поета.
Мов зорі я збираю десь слова
І відділяю зерна від полови.
Не сіяла, та ось уже – жнива
І паросток життя - у кожнім слові.
Не знаю я: як дякувать тобі,
Мій світе, за диктант такий чудовий
І за реальні мрії голубі,
Що день минув не з прози, а віршовий?
І може й я частенько обманусь,
Десь полечу далеко за орбіту
І казочку придумаю якусь -
Щоб вистоять жахи всі дурисвіту.
Не знаю: за які такі дива
Ти дав мені найвищу нагороду?
Спочатку в Бога теж були слова,
Служити СЛОВУ дам довічну згоду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714049
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2017
автор: Шостацька Людмила