Народ мій є.

Народ  мій  є,  народ  мій  геній,

І    скільки  вас  було
собачих  бліх.

Та  вічні  наші  паростки  зелені,

Наш  Бог  у  себе  їх  беріг.

 

Занадто  довго  ви  нас  шматували,

На  згарищах  лишались  попели.

Ми  ж,  як  трава  весною  оживали,

І  знову  й  знов  проростали  з  золи.    

 

В  жадобі  злій  нас  звірі  катували,

Кров  убієнних  капала  зі  стріх.

Слізьми  матусі  діток  обмивали,

Це  ж  скільки  ж  боже  випив  сніг…  

 

Тому  ми  вічні  є  і  незнищенні,

Немає    сили  спроти  в
ворогів.

Бо  будуть  ріки  гореньком  збурені,

Ба,  навіть  море  вийде  з  берегів.

 

І  вдавитесь  собаки  від  користі,

Упала  ваша  локшина  в  ціні…

Потоплять  наші  сльози  вас  нечисті,

Знайшли  щілини  промені  в  тіні.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2017
автор: Микола Миколайович