Гострим ножем у рану. Повернути яскравість болю, що став уже відходити. Розірвати покрови. Щоб на вістрі пульс відновився.
По лезу провести пальцем. Залишити криваву доріжку. Як від паперу.
Розпанахане словом безсоння не сховає у темряві.
Очі чиї спалахують? Вдивляються у щілини, що не сховати.
Чи не встигнути до світанку? Чи загориться той вогонь? Усередині.
Витікають слова невпинним потоком крізь рани відкриті. Як зупинити їх? Як змусити залишитися поруч? Папір не врятує. Розрізає пальці. Розрізає маленькими скибками під поглядом палаючим. З темряви.
Куди бігти по лезу? Навпіл розділить. Розірве. В акурат. Посередині.
Не страшно. Холодно. Вітер пронизує. Кров уже не гаряча. Ненадовго кровоточить рана.
Чи мало вже залишилося?
Вся не витече.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2017
автор: Траяна