Український мій НАРОДЕ! Отямся! Благаю!
Бо не пустять і на поріг до Святого Раю!
Чверть століття вже грабують Твою Україну!
Ти ж, Народе, тупиш очі і горбатиш спину!
Ти тікаєш за кордони до чужого пана –
Мо’ хоч клаптик Тобі вділить від свого жупану!
Волю вже готов продати і правнуків душу,
Лише б Тебе поєднали із ярмом ще більшим!
Ти не бачиш, коли матір погубила діток,
Травить баба, отчим палить, а чи дід калічить!
З Тебе цідять по краплині кров Патріотизму!
Викорінюють Жертовність, порив Героїзму!
І цинічно, посеред дня, наче б «помагають»,
«Субсидійні капітали» собі забирають!
А земельку ж як хапають, а ставки, а ріки,
Навіть море розділили глибоке й велике!
Ну, а Ти де, мій НАРОДЕ? І де Твоя сила?
Доброзичливість, порядність і де Твої крила?
Чом ближнього обдираєш? Бо ти вмієш жити?
Ну, а Він хай подихає? Так у Нього ж діти…
Вони виростуть й спитають з кривдників плату!
Не врятують, ні жупани, ні стать, ні палаци!
Жаль, що знову залишишся з розбитим коритом!
Історія не навчила, що маєш робити!...
Ти ж хазяїн в свому домі, у себе в країні!
Так докажи, що «не вмерла Слава в Україні»!
Не в Києві - в склі й бетоні, а в убогій хаті -
Хай відчує кожен житель, що Народу краще!
Український мій НАРОДЕ! Отямся! Благаю!
Бо не пустять і на поріг до Святого Раю!
[i]
(Малюнок з Інтернету)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713198
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.01.2017
автор: Василь Стасюк