Його чекають тисячі жінок
Цей довгожданний із АТО дзвінок.
Безсонні ночі, молитви крізь сон...
І хочеться їм дихать в унісон
Із тими хто не поруч, хто не тут,
Хто там, де затяжні бої ідуть,
Де кулі свищуть і де виють гради,
Де не вщухають грізні канонади,
Де кулям і осколкам всеодно
кого убити. Серденько ж, воно,
Так відчуває поруч небезпеку
І молить Бога, марно що далеко:
" - О, Боже, збережи і захисти!
Покрий покровом бліндажі, пости,
не допусти, укрий, оборони!..."
Там їхні діти, їхні там сини.
В напрузі б'ється серце без упину.
Коли вже дочекатись ту хвилину
Почути рідний голос в мікрофон.
Мозолить очі поруч телефон...
Хватаєш слухавку тремтливими руками:
" - Привіт, живий, усе в порядку, мамо!.."
" - Дружино, люба, я тебе кохаю!..
Як діти?.. Як там ви у ріднім краю?..
Ну все,..нам ніколи,.. комбат гука...
До завтра, до наступного здвінка!.."
І в серці відляга на певний час...
Так день при дні вже котрий рік у нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713192
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 19.01.2017
автор: Світлана Ткаліч