Зима посміхається оскалом білим і хижим.
А пальці тримають ручку, холодні, несмілі.
Ми навіть в такі морози невпинно пишем
Вірші із запахом меду, або ж і цвілі.
Минуле стуляє очі. І все - сьогодні.
А раптом відчуєм присмак гіркого суму.
І пальці тримають ручку такі холодні,
І знов на папері нові несподівані думи.
Від часу усе залежить. Або - нічого.
Втираються в сіре небо останні рими.
І пальці тримають ручку, та що із того?
Безжально руйнують душу холодні зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2017
автор: Svetok