Бо після тебе все буде стабільно,
так, як було до тебе – з присмаком гіркого відчаю
і солодкаво-терпким запахом щастя.
і кожен хотітиме відчуттів і більшого,
і кожен не усвідомлюватиме, що ніщо не буває вічним.
та сонце пропалюватиме зіниці
інфрачервоним світлом так, що
Навіть відчуття власної значущості
зникатиме у рої думок про зіниці навпроти.
для кожного ці очі – межа власного болю,
небесна печать нерозкритої до кінця сутності,
яка спатиме всередині міцно заплющивши очі доти,
доки ти не наважишся бути собою.
Доки ти не припиниш травити в собі свою пітьму,
доки щось у тобі не стане чимось більшим,
і не зупиниться стрілка годинника за крок до світла.
бо все, що буде після – ти розумієш, чому
стане таким же, та її обійматимуть інші,
та чиєсь спрагле дихання стане її повітрям.
Бо після тебе все буде незмінно,
так, як було до тебе – з дотиком вологих губ
і схвильовано-тихим звуком розбурханим рік.
хтось інший змащуватиме йодом її збиті коліна.
і буде все – той загадковий погляд та помахи її блідих рук.
тільки трава буде рости по-іншому, ніж торік,
тільки плакатимуть зненацька навзрид її чорні стіни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712976
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.01.2017
автор: Іра Табак