Проста пані із Звичаю,
На Стіну попала.
Ой, так рано ж молодая,
Бо загордувала.
Не загляда в кукурузі…
В неї переваги.
Геть забула старих друзів,
Не зверта уваги.
В одночас, як підмінили,
Виросло ягнятко.
Рано кицю оцінили,
Уже… чортенятко.
Їй здалося вона Птаха…
З гнізда золотого.
Рідке пір’я,
як комаха,
Розпустила в Того.
Тю, наївне і зелене…
Вартує уваги.
Її ж лірика о нене,
Коштує бомаги.
Повір дідові, не більше…
Вчитись тобі й вчитись.
Пропадеш і станеш мільше…
Як в Стіну дивитись.
Бач попало воно в список,
Хазяю у милість…
Бо у неї хвайний писок,
І у бунді виріз.
Руки білі, як лєбьодка …
Розпустила Пуся.
А ще скільки ж там: «У друзях»,
Не одная Дуся.
Розвелося вже поеток…
Усьо дєвкі…милі.
Як у Гройсмана шкарпеток,
Чаще Сари й Цилі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2017
автор: Микола Миколайович