Посиділи очима
на площах міст-мільйонників,
напхавши хлібом повні
кишені через край.
Годують голубів
і будучи голодними
так пильно задивляються
і просять мов "ще дай"
ті двоє. Він із сумкою.
Позаду них рюкзак
її (такого кольору,
як море навесні).
Здається, що вона його
чи він її вже знав,
як наче супротивника
на затяжній війні.
Посиділи руками
про вічне і не дуже:
як міста-мільйонники
проґавлюють цей день!
А що вони робитимуть,
що із ними буде
як надвечір скотяться
у метрополітен...
А там самотня жіночка,
щоб раптом не проспав,
старими гучномовцями
хрипить наступну станцію:
- "Вокзальна" (а це значить,
́що попереду вокзал):
- а може, далі вийдемо?
- мабуть, ти маєш рацію...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2017
автор: Ліна Біла