Вона напрочуд довго спала.
Так довго, що не чула
Квилінь рідних синів і доньок.
Зрада й зневіра навалилася
На неї віком домовини,
Доки не пролунав дзвін...
Її розбудила революція!
Набат день за днем,
Постріли щогодини,
Задуха, якій немає кінця.
Вистояла! Гордо піднялась!
Розправила крижі!
Просто подивилася в очі...
Фатальна помилка.
Так її почала ґвалтувати війна.
Не може жінка мати права:
Голосу. Свободи. Ідеї.
Просто бути собою...
Її місце в казематах,
Доля її дітей - сирітство!
Що ж сказати, печальна історія,
Такою її написали пращури...
14.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712220
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 14.01.2017
автор: Олександр Подвишенний