Вона мчала як вихор. Запізнювалася. Автобус під’їжджав. Треба встигнути.
‑ Стривай!
Крикнув хтось.
Та пізно. Послизнулася на хіднику і…
Впала на дорогу.
Отямилася в лікарні.
‑ Все гаразд. У вас легкий струс мозку. Можете назвати своє ім’я і прізвище, щоб повідомили родичів.
Пригадати не вдалося.
‑ Я не знаю. Що зі мною?
‑ Не хвилюйтеся. Амнезія. Мине через кілька днів.
Не минула й за тиждень. З лікарні виписали. І куди тепер?
Було ж якесь життя, рідні. Хто тепер?
Безплідні пошуки. Намагання влаштуватися в новій ситуації. Стала зовсім іншою людиною. Тільки деколи щеміло втрачене. Незнане.
Це Різдво знову святкувала на самоті. Все чуже. Звичне, та не рідне.
А далі…
Звідки знайома мелодія? Колись сама співала. Точно. Тільки слова там були інші.
Це ж «Щедрик»! Тут, в Італії?
Вона ж поспішала тоді додому Мала повертатися в Україну тим автобусом. Довго ж довелося добиратися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2017
автор: Траяна