***

Як  дивно  дні  ідуть  за  днями,
Не  зупинить,  не  запитать:
-  Що  ви  залишите  за  нами?
Мабуть,  не  будуть  залишать.
Поглянеш  на  старечий  вік:
Є  і  повага,  і  є  страх,
Що  будем  ми  такі  ж  колись,
Втративши  нерви,  сили  та
Здоров'я.  Але  ці  думки
Даремні,  бо  над  неминучим
Немає  сенсу  взагалі
Думати.  Прийде  час  -  прибуде.
Як  пілігрим,  блукаєш  всюди,
Нема  притулку  для  душі.
А  дні  ідуть,  проходять  люди,
Були  чужі  -  стали  свої,
А  потім  знов  чужими  стали,
І  знов  пішли  у  далечінь.
Мабуть,  їх  теж  ці  дні  забрали.
То  хоч  одного  залишіть!
Хай  буде  друг  чи  співрозмовник.
Та  ви  глухі,  вам  не  до  нас.
Які  б  не  проливали  сльози,
Ви  далі  йдете.  Вам  не  жаль.
Та  і  жаліти  нащо  те,
Що  з  порожнечі  породилось
Абсурдним,  і  що  відійде
У  порожнечу  ту  ж,  все  згине.

А  дні  летять.  Летять  літа.
Мина  життя.  Мина  епоха.
Не  зупинить.  Не  запитать.
Нитка  життя  тчеться  потрохи.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711960
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.01.2017
автор: Альона Свиста