я маю дощ,
дарма що із каміння.
мої сніги, як сіль
в сухім корінні.
мої мости —
шматований папір,
розбиті бáлки слів.
та йду, повір...
це край.
і край, мабуть, останній.
він зрушить все у воду.
в ванній.
цей час швидкий,
а швидкість — лиш блакить.
лікують часом.
часом є латки.
а де ж,
а де ж нитки?..
10.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711393
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2017
автор: Микита Баян