Заметіль стогне...
І мороз пече...
Аж моторошно...виють так вовки,
То серця біль вожак переливає,
Схиливши голову, на місяця плече...
Не кровоточать вже
Глибокі рани,що в поєдинках славу принесли...
Душа... ридає за синами...
Що лаври пожинаючи,
За благословенням батька... не прийшли...
Чоло схилити...і почуть прощення...
Ще не приийшла ота пора...
Вирвав би серце від розпуки,
Поки в горнилі душевноі муки
Зріє пекуча... і гірка ...сльоза...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711106
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.01.2017
автор: Ілея