Усі колись підемо за межу…
Душі тоді, напевно, буде світло.
І тепло, і осяяно, й розквітло,
бо пекло - тут, де морок сіє лжу.
А там - не так… Там легко між світів.
Лише б себе у цьому не згубити…
Крізь біль увесь, сльозою щедро вмитий,
аби у серці світлий промінь тлів.
Не схибити… Непевно в’ється шлях
крізь днів туман, що молоком розлитий.
Наосліп йдеш… І спіє, спіє жито
благих старань в безвиміру полях…
Іди, не бійсь… Носи свої серпи
і жни усе, що сіялося серцем.
В’яжи снопи на полі благ і герцю,
і кожен крок свій вірою кріпи…
07.01.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710903
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.01.2017
автор: Адель Станіславська