Планиди хустину смугасту -
(То рай, то бездонна печаль),
Закину за хмару пухнасту,
Сузір"я потішу зрання.
До скону, до смерті, до згину,
Щоб зваблювать сяйвом кришталь,
Мережу душі скатертину,
Наосліп, або навмання.
Я протяг закрию собою
Тремтячим торканням руки.
Хустину лякаю канвою,
Знесилена страхом вночі.
В обіймах німого конвою,
Бентежно товчуться думки?
Живими не вийти з двобою,
У себе ввібравши корчі,
Оті, які ламнуть і трощать.
Насильство, лихий поводир,
Заводить у хащі і хрипло
У муках, народжує крик.
То котиться цвинтарем проща -
Відлуння, швидке на суди.
А наше кохання осліпло -
Зітлівши, упало згори.
...............................................
Сльозами залиті сліди.
Душа моя, переброди.
З тобою виходимо з гри -
Хустину, по нитці збери.
Ніколи, що жаль, не кажи,
У вузлик біду зав"яжи...
По небу пливуть міражі.
29.12.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2017
автор: Ліна Ланська